Червоний капелюшок. Бiлий крук. Чорний клатч

Автор: Ольгиня


Ми з кумом лежимо валетом на верхній полиці мацюпусінької лазні. Кум у панамці, яка втратила колір, я у повстяному червоному капелюшку. Капелюшок гарненький, та чомусь надає обличчю дуркуватого виразу. Тьмяне світло соляних ліхтарів дозволяє вгледіти, що вираз мого обличчя аж ніяк не впливає на природній рух кумових причандалів. Кум неговіркий. Добре. Лежимо тихесенько. Насувається весна. Уявляю себе у ній з торебкою Mattioli кольору греж, замшевою, з ефектом старіння, і у туфлях 5 th Avenue. Проте, найвишуканіші туфлі-річ губляться на тлі квазінепоказної торебки-філософії.



Йой, гаряче... Вицибую надвір, з виском обтираюся шерехатим пекучим снігом. Чорне небо накриває крижаним рядном. Боженька, визнай, то є зухвала брехня про квітучій рай. Справжнє райське – сліпучобіле, холодне, порожнє, де безсмертна душа у моторошному віч-на-віч з собою, змучена фантомним болем за тілом (жахливо мерзнуть ноги!) спостерігає за хижим кружлянням над споживою білих круків, що удають з себе янголів.



Хутенько ж, до рятівного черевця лазні, де шорхають у пічці грабові полінця. Накладаю червоного капелюшка, кожною клітиночкою убираю жар життя і приймаю доленосне рішення – негайно придбати ще й спокусливий лаковий чорний клатч Mattioli із потайною кишенькою для пігулок.



Ними я підгодовуватиму білих круків...