Ще трохи, без кохання...

Автор: Руслан Церковный


Я дихаю, ще трохи, без кохання...

Залитим небом, що приховує віка.

Прекрасним ранком, що несе своє вітання,

Як чиста, до прозорості, ріка.



Я трохи бачу ще, без нього, без кохання.

Усі шляхи, які ведуть до полонин.

Ту пристрасть, що пробуджує бажання,

Мов дикий вітер, що приводе в дію млин.



Можливо, трохи чую, без любові.

Чарівний спів закоханих птахів.

І нотку ніжності, у кожнім добрім слові,

Що зігріває, як вогонь серед снігів.



А може, я приречений кохати?

Чекаючи омріяне життя.

Дізнатись те, про що повинен знати.

І буде в мого серця укриття?



Там, де побачу ті, із ніжності, долоні,

Що будуть точним дзеркалом моїх.

У тих очах, зостанусь у полоні,

Мов океан, який вже так давно у них.



______________________

© R. Tserkovnyy, 2017