Ще куди втрачати

Автор: Лекса Тол


Як часто доводилося вам пити бридкий холодний чай з листя винограду та кропиви, що назамітав якійсь дід Петро чи баба Ганька зі своєї клуні, названого манірно та пафосно типу «Індійський лист», або «Перли Цейлону» (з позначкою на пачці – «м. Житомир), та думати, що все втрачено?

Якщо більше одного, то то ше мабуть і не все.

Закладаюся на двадцятку, що так робила навіть ваша бабця, хіба лишень за горнятком узвару, кислуватого молока чи то навіть фрешу з криги, та ось вже й який, не дивлячись ні на що, виріс у неї онук – читає текст, знає букви – грамотний, кмітливий.

Отож бо й я, чиясь майбутня бабця, (прости мене, Боже, грішну) кмітлива онука, сиджу зі склянкою мерзенного пійла та думаю «то вже всьо, капець, життя марне, втрачене, матінко, прости мене, непутящу, на що ж я годжуся, куди ж я подамся, вже втрачене все, що лише підлягало втраті, остаточно, безповоротно, без шансів, без варіантів. Капут, алєс та амінь». Сумно-депресивно-апатично. Така меланхолія за душу бере, що хоч вовком вий чи з підвіконня стрибай. Прямо так, у картатій піжамі, впасти за вікно у кущ чорної смородини, та й лежати, поки з урожаєм до хати не занесуть та ковдру цілющу до розбурханих душевних ран не прикладуть. Бо надто вже все пізно. У 21 рік єдиний шанс, що може дати доля – то знижка на макарони та продаж алкоголю в супермаркеті. Та й то, за паспортом.

Отак я собі думаю, допоки не згадаю, що ще не пхаюся міським транспортом о шостій ранку з сумками, не куштую важких наркотиків на сніданок, не дивлюся російських серіалів про поліціантів та мафію, не пиляю свого чоловіка (а в мене, навіть, немає чоловіка), за втрату найкращіх років, боюся впасти у небо у сильну грозу та хочу завести кота, щоб назвати Котом. То прямі й беззаперечні гарантії того, що ще не втрачено. Поки є куди падати,котитися й куди приземлятися. Можливо змінити ім’я, громадську позицію, вагу, релігію, стать, та навіть музичні вподобання. Позувати голим на даху будинку культури колишнього Леніна та дати по пиці тому, хто страшенно вибісив, бо телепень та давно вже прохав. Ще тоді є що робити, коли цього не зробив і є що втрачати, коли не втратив. Не пхайте свого кирпатого носика у «взрослиє люді», навіть коли у вас вже стаж на заводі з виготовлення якоїсь важливої дурні, тоді ще буде куди жити.