8 Березня

Автор: Ольга Соколовская 4


Так світло на душі і так святково –

Наш завтра, раз на рік, жіночий день.

Нарешті вихідна, нарешті вдома,

Так радісно, ну хоч співай пісень!

І не потрібно вранці прокидатись

Син снідання зготує сам собі,

Я накінець-то зможу відіспатись,

І ніжитимусь досхочу у сні…

Схопилась вранці… Боже, що за лихо?!

Невже горить, палає рідний дім?

Дим - чорно-сиза вдушлива хмарина,

Повис вгорі, мов волохатий звір.

На кухні щось гриміло і дзвеніло,

Немов би шикувалося в ряди

Прадавнє, в латах, справжнє військо ціле,

А ще лунало булькання води.

Ледь не зомліла в кухні на порозі,

Ледь втрималася, щоб не впасти з ніг.

А син кричить: «З пробудженням, матусю!

Я майже спік до снідання пиріг!

А потім збігаю тобі по квіти.

Я скоро, мамо…» Й знову зник в диму.

Стою й не знаю, що мені робити -

Чи насварить, чи дякувать йому?

Ледь до обіду все відмила в кухні,

Ледь встигла в вікна випустити дим,

Як на порозі кроки ледве чутні –

Прийшов синок. Та що це сталось з ним?

Бруднющий, мокрий, а такий веселий,

І море в силі вбрід перебрести:

«Матусю, цьом! Все добре, ну, не сердься,

В калюжу з хлопцями попали трішки ми…»

До перших зір і прала й прасувала,

Заснув, набігавшись, втомившись, син.

Нарешті, все помила, поскладала,

Нарешті, всюди лад і всюди мир.

І, слава Богу, завтра на роботу,

І, слава Богу, що лиш раз на рік

Жінкам із восьмим березня морока,

І подарунок – справ великий міх!



Ольга Соколовська ©