Любов синього кита

Автор: Сергий Труш


Любов синього кита.



«Синій кит» - наче червоне у світлофорі…

Кров’ю капають з ран чисті сльози батьків.

На кладовищах ричать, потонувши у горі,

Десь серед хмар-баранців видно синіх китів.



Велич кита не закриє дороги до Бога Святого!

Здобич тварини: якийсь «жалюгідний» планктон.

У височінь, аж на дах, простяглася смертельна дорога,

Щоб до безтями (в засос), на землі, цілувати бетон.



Хто переможе? – Коли вся планета «у грі»…

То ряса, то наречених вбрання, то саван…

Кодом бінарним прописано коротко: «гріх»,

Шовковим шляхом «на Захід» пливе із китів караван.



Спів їх величний, простір – безмежно вологий!

Милує око малий водограй за спинами.

Смикає нитки нервові сердешний куратор двоногий,

Під землю ховає єдину дитину на віки від мами.



«Байдужості океан» не наносять в школах на мапи.

В ньому без кольору й форми синіють кати з моніторів.

Не під труси, а у душі, - вони, крізь щілини, протискують лапи…

Вітер розвіє туман синьо-чорний з підземних просторів.



Наче «червоне» у світлофорі, - нам кити запалили …

З глибин підняли одвічні проблеми любові…

Смерть ворогів та відсутність проблем – веселили…

Виходжу із гри. Це все - сон! Все зависло… бувайте здорові!



Поет ХХ сторіччя 7-8 березня 2017 року с. Торгановичі