Пiд гарячим смогом Киэва...

Автор: Юлия Солован


Під гарячим смогом Києва ми знайшли потік штучного свіжого повітря. Ми йшли і я відчув, як знову можу дихати, як твій сміх відганяє від нас зовнішній сморід. Ти завжди говорила так, ніби розказувала оповідання, ніби складала на ходу якусь психологічну прозу у стилі Коцюбинського чи Тютюнника, будь-яка історія звучала з твоїх уст так, ніби усе це трапилось саме з твоїм шаленим серцем і воно бунтує, реагує, вилітає, ридає. Ти спостерігала за світом з якогось скляного задзеркалля своїм пронизливим далеким поглядом, який співчуває і завжди розуміє. Я слухав, я бачив, я відчував, хоча твоє серце залишалось закритим, як твій перелом, хоча воно не могло прийняти мене як чужорідне тіло, як вовка не з твого лісу, як течію, яка ніколи не потрапить у твій океан, але я дякував тобі за рятівну прохолоду, за можливість бути вірним собакою, прив'язаним до твоєї душевної величі. Дякую за дивний кінець моїх блукань, бо раніше, будучи привидом, я проходив крізь перехожих, не знаходячи свого місця, не натикаючись на живу душу. Тепер же я прикутий до твоєї рятівної прохолоди, яка зі мною назавжди.



31.07.16