Коли мам дуть на небо

Автор: Руся Ялинская


Пахли фіалками зоряні ночі...

М,ятою пахли сонячні дні...

мальви рожеві тішили очі...

жовтих жоржин палали вогні...



і піріжечки чекали пухнасті

під рушничком білим ,як сніг...

тихе звичайне ...родинне щастя...

тільки з,являється вже у ві сні...



мамини руки...вустами б припасти...

кожну зморшечку ніжно зігріти...

хто ж знав, що так швидко минає щастя...

і від журби не знаєш де дітися...



і хочеться з березня вирвати восьме...

бо більше нікого вже вітати...

і буде біль, як пошарпану простінь

душу тобі на шматки розривати...



натиснеш номер, що не наважився стерти...

як божевільний затамуєш подих...

крикнеш...мамо, як же нестерпно...

болить душа та біль не відходить...



вибач мамо,що не встиг сказати...

сам не знаю... не встиг чи соромився...

я люблю тебе мамо...без тебе хата-

пусті...невтішні...німі хороми...



вибач мамо,що частіше свята

були не тобі, а друзям даровані

заходжу зараз в порожню хату...

все ,як завжди...та кружляють спомини...



як же тебе не вистачає мила...

ось сукня твоя лежить на полиці...

сумка старенька...шматочок мила...

ти так любила, щоб пахло суницею...



чашка - тобі подарунок на восьме...

ти так раділа дрібниці звичайній...

ось парасолька...що не дочекалася осені...

твого улюбленого кольору чайного...



якось в житті не так , як треба...

та чи у нас хтось питатиме...

коли мами ідуть на небо ...

чомусь відчуваємо себе винуватими...



Руся Ялиньська