сливове

Автор: Наталя Днипровська


Сонце торкалось зеніту,

в плечі пекло нестерпно.

Дні здоганяла літні,

шукала закохані серпні.

Бідкалися на вітах

важкі чорносині сливи,

і в бур'яни, і в квіти

падали перестиглі.

Провулками бігла, бігла,

по бур'янах, по сливах...

Серце плакало в грудях

жалісно, мов скаженіле:

"Потяг відходить о півдні!"

Встигла.

І все дивилася в очі,

і все цілувала губи

гарячі такі і рідні.

Не помічала нічого,

ані тієї спеки,

ані того, що людно,

тількі його долоні,

тільки обійми теплі...

Потім,

тоді вже, коли рушив потяг,

лишившись одна на пероні,

до тями прийшла й зрозуміла,

то був останній дотик...

Пероном знесилена йшла

крізь літо своє спорожніле

і замість серця в осінь несла

важку розтріскану сливу...