по другую сторону?

Автор: Анатолий Прон


всходит росток надежды, только вот небо стонет -

дайте ему напиться красной крови аорты,

дайте припасть устами, небо — оно ведь хроник...

Милая, ты решилась? не делай словам аборты.

к пропасти если тянет — вспомни мои ладони,

крепко держись — доверься, чтоб умереть в агонии.

смело прижмись ты к сердцу — много в нём есть мелодий.

крепко пристёгнут к небу, в небо стропы уходят...



пий мою кров, голодний! - небо омиє рани.

зважилась, милий бОлю, серце відкрите, чуйне -

ці притаманні звуки гукають ритмом рваним.

наче далеко небо, та неважливо - чути

рими твої незвичні. в міцних твої долонях

навіть і смерть не страшна - це просто нескінченність.

хай я в тобі розп'ята - боляче? - ні - солодкий

стогін злітає в небо. місяць на небі чемно

очі свої ховає, але хапає в кошик

наші з тобой бажання - та на зірки міняє.

бачиш їх скільки в небі? - нам засіяє кожна..



лунный коктейль свободы – сыт ли ? – я, бестебяшен.

выход найти возможно, в сумерках – аварийный,

чувственным брызнет соком утром заря однажды,

где подневечность станет – взором периферийным,

и изъяснятся молча взглядом высокопробным,

звёзды сосцово нежат с преданностью щенячьей:

тысячу лет бездомны и, по теплу голодны -

греет шалаш ладоней . Забывшиеся в горячке…



де ти блукав, мій любий, тисячу цілих років?

скільки питала місяць - з неба дивився мовчки.

я розправляю крила і не боюсь ні трохи.

ти надихаєш, вітер, я розкриваю очі -

глянь, як під нами ріки зносять мости, загати,

як проростають трави, як оживають квіти.

дихай! і небо з нами дихає. вірю - здатні.

крила мої розкриті в небі тримає вітер.