Лебед1

Автор: Ольга Соколовская 4


Я з сумом оглядаю тихий став,

Я й у душі боюсь собі признатись,

Що, може, більш вони не прилетять,

Що, може, лихо їм в чужині сталось.

Не йде весна без їхніх білих крил,

Десь заблукала без тепла, без пісні,

Осиротілий став геть посивів,

Немає із земель далеких звісті.

Чому ж, лебедики, коли у вирій ви

Над хатою так низько пролітали,

Не кинули по пір»ячку мені,

Щоб мала крила, щоб вас відшукала?

Без вас весна – і, ніби, не весна,

Без вас і синя даль мені не мила.

Чи скресне лід, чи потече вода,

Коли не вдарять у литаври сонця крила?

Мовчить тривожно посивілий став,

В чеканні верби мовчазні застигли

Лиш вітер в очеретах простогнав:

«Вертайтеся…» - та й стих в рудому листі.

Ви бачитеся в кожнім сні мені,

А я боюсь душі своїй признатись,

Що десь ви згинули у почорнілій млі,

Що, може, лихо на чужині сталось.





Ольга Соколовська ©