Дайан Вакоскi. По правдi кажучи про моi фантазii

Автор: Олись Лапковский


до М.В.



Нікому б

не дала знати,

про що насправді думаю,

коли вимикаю світло

на сон.



Або сиджу у аеропортах,

очікуючи

літаків.

Як я перетворюю тебе на

гонщика,

що підбере мене у іншому аеропорті, коли мій літак

приземлиться,

або бачу тебе

у чоловікові з чорними вусами

у твідовому пальто,

що підіймається по трапу American або United,

з дорогим фотоапаратом

та примірником “The Wall Street Journal”;

який посміхається до мене,

коли я упускаю мій примірник “Road and Track”,



або як я заплющую очі, уявляючи, як я лежу на пляжі

з дивоглядною засмагою, від якої рубці

над жовтим бікіні

сяють

і виглядають скоріше екзотично,

ніж потворно,

і ти зі мною, і ми кохаємось,

хоча я ніколи у житті не була на пляжі

достатньо приватному,

щоб кохатись,

так,

ця фантазія для тебе

буде нудкою,

без сумніву,

для тебе знати, що

я часто уявляла чоловіка, з яким була,

тобою

для того, щоб говорити

розлогіше,

для того, щоб він взагалі мене зацікавив;

або якщо він був таким безнадійним, що я

взагалі не могла уявити його тобою,

тоді я уявляла, що ти стоїш

по інший бік

кімнати,

спостерігаючи як я балакаю до нього доти,

доки моє лице не ставало жвавим, і те, про що я говорила,

ставало, як мрії чи вірші,

і ти, моя незрима аудиторіє,

з твоєю цинічною посмішкою

і стриманими манерами,

давав мені знати, що ти дивився,

хоч ти ніколи нічого не казав,

і я проходила повз тебе з кімнати

з нудним типом вечеряти

або сидіти у барі,

посміхатися тобі, гадати про що ти думаєш, коли киваєш

сором’язливо,

знову,

іронічно,

насправді,

і потім я усвідомлювала,

що навіть уявний ти,

той якого я вигадала,

той, що навіть не стояв тут,

також зник,

коли я виходила з кімнати,

і зараз мені не вистачає мого власного витвору

так само, як перше мені не вистачало тебе,

першопричини

моєї уяви.

О! Ти не можеш собі уявити

статуру, яку я вигадувала для тебе, тому що я вже ледве пам’ятаю,

чи ти високий чи низький,

широкоплечий чи худий,

і фактом є те, що коли я мрію про любощі,

то найчастіше з тобою,

хоча я ніколи не зустрічала чоловіка, такого собі Короля Іспанії, який би любив

трахатися стільки, як я,

усі жінки, згідно думки хорошого знайомого поета –

німфоманки,

коли їм випадає нагода,

але оскільки я живу з тобою лише у своїй уяві

у мене є привілея вигадувати тебе відповідно моїм вимогам.

Мої вигадані сцени з тобою – це завжди прибуття та відправлення.



Мужчина, якого я люблю,

має одночасно показувати свою любов до мене

та байдужість,

але найбільше у своїх фантазіях мені подобається те,

що стосується байдужості,

тому що навіть у моїй уяві, ти завжди йдеш

з якоюсь іншою дівчиною,

або сам,

або не хочеш торкатись мене,

так як я воліла би щоб торкався.



Це пояснення адресоване:

Королю Іспанії

Моєму Зраднику на Мотоциклі

Ліснику

Астроному

Поету

Водію вантажівки

Альпіністу

і тобі,

без імені,

що відповідає силуету усіх вище зазначених,

тому, що обхоплює мене своїми руками, коли мені холодно,

щоб я нюшила запах тютюнового диму у твоєму одязі,

з певністю, що якогось дня цей мужчина може опікуватись мною.



Моє тіло потворне.

Моє обличчя негарне.

Моя балаканина поверхнева і обмежена.

Іноді я намагаюсь повірити у свою уяву,

але коли я розкриваюсь

ця дешевка читається як «Esquire» чи «Playboy»

чи гірше

«The Ladies’ Home Journal».

Та все ж я вірю у дерево, з якого робиться целюлоза

для цього дешевого паперу.

Не жалій мене.

Я горда, горда, горда.

І щира.

Щира, як сплячий вулкан,

якому ти довіряв

задовго.



Переклад з англійської Оліся Лапковського