Мить весни

Автор: Ольга Соколовская 4


А сонце не читає календар –

Так низько ллє тепло понад землею.

І синім вітром диха світла даль,

І ворон бродить чорною ріллею.

І, якось по-весняному, дзвінкіш,

Співа колодязь корбою старою,

Неначе прагне сонячний цей світ

Скупати веселковою водою.

І так же звично, як і кожен рік,

Весна землею перейде, одвічна,

І стане старшим цей великий світ,

Та й я вже стану старша, може, інша.

І інше небо, інший дощ і грім,

Все ніби вперше – дивне й неповторне.

Я стала більш, міцніш любить цей світ,

Коли життя пішло вперед моторно.

І не шкодую – все, що відбулось,

Що сталося – було повинне статись.

Та хочеться сховати між долонь

Цю мить весни, цю невловиму радість!



Ольга Соколовська ©