Лютий. Веснi

Автор: Игнатова


ти цього разу вже зовсім близько,

така оголена, як земля.

я завмираю, а ти навмисне

стираєш кроки до "ледь моя".



не йди і поруч не залишайся,

я сам не знаю - я твій чи ні.

тільки не треба, не сумнівайся,

що був з тобою би і в вогні.



сидів чекав, як дурний, з віршами,

тепер ні слів, ні любимих злив.

я загубився, йдучи шляхами,

які до тебе не привели.



а ти сама, ти прийшла саменька,

не так вже й холодно, правда, люба?

ти не питай, я чекав рідненька,

люблю, коли ти мене так губиш.