Вона прийшла на кладовище

Автор: Руся Ялинская


Вона прийшла на кладовище

у церкві перед тим була...

весна...а вітер так і свище,

що ледве ноги притягла...



Синочку,здрастуй мій рідненький...

вклонилась мати до землі,

цукерок невеличку жменьку

йому поклала на столі...



Хай пташка з,їсть...або дитинка

її синочка - пом,яне...

її ріднесеньку кровинку...

вже скоро рік, як промайне...



Коли додому повернувся-

зі Сходу, з клятої війни...

як білий світ - перевернувся,

коли зустріла у труні...



Навіщо, я тебе пустила-

на білий світ , моє дитя?

та де ж мені узяти силу-

триматись за своє життя?



Та де ж мені узяти волю-

петлю на шию не надіть?

на тій високої тополі-

перед тобою не висіть...



Була у церкві, мій соколик-

свічки поставила синам,

щоб не спіткала злая доля-

живими віддала війна...



Чужим синам, що там на Сході-

кладуть в труну своє життя,

а смерть шукає та знаходить

їй не відоме каяття...



За упокій душі твоєї

також там свічечка горить,

вона голівкою своєю-

тремтіла...наказала жить...



Без тебе жити, мій синочку...

казала-гріх мої думки,

та якже жити, як не хочу...

наклала б руки залюбки...



Та хто ж тоді до тебе прийде?

твою земельку підгорне,

та розповість про свої біди,

в минуле думкою пірне...



Хто свічечку запалить в церкві,

хто пасочку тобі спече...

коли ми разом будем мертві...

плечем лежати у плече...



Спокійно спи , моя дитино...

земля хай пір,ячком м,яким-

розстелиться тобі периною,

щоб сни приходили легкі



Та світлі, Янгол мій єдиний,

хай гріє сонце золоте...

ти все віддав за Україну,

віддав життя своє святе...





Руся Ялиньська