Захарка

Автор: Ольвия Стройванс


Окей, привіт. Я їду у метро.

Повз мене плинуть хвилі і хвилини.

Пишу тобі і розглядаю спини

Тих, хто стоїть перед моїм чолом.



Пишу і згадую твоє обличчя.

На ньому сум. І радість. І печаль.

І віра в краще, і (зубна емаль) незламна сталь

Твоєї волі. Мужність чоловіча.



Вона приваблює мене, немов ліхтар

Метелика, що рветься в пастку,

Готового заради тої ласки

Палючої терпіть нестерпний жар..



А зовнішність.. Ти знаєш, неважливо,

Якої форми вуха, горло, ніс

Таким родився. І таким ти ріс.

І виріс. В простоті. Але красиво.



(Лиш не напишу про ознаки статі -

Я думаю, це грубо для вірша

Вживати паленіючі слова.

Вони сором'язливі, хоч і вдалі

Хоча два слова я тобі скажу.

Казала вже, і повторю у вірші.

Ти рухаєшся м'яко, навіть ніжно.

Це зваблює. Я це люблю. (наспівується відома мелодія))



Мені подобається тіло і душа

(Хоч тіло без душі теж непогане).

Я рада, що вони не бездонанні -

Не люблю абсолютний ідеал.



Щаслива я, коли мені ти дзвониш.

Мене гнітить в твоїх дзвінках одне

(Та не звертай уваги, це мине)

Що варто перенабирати номер.



Ти кажеш, будь я хлопцем, ти б прибив

Мене за ідіотські запитання.

Так от. Прислухайся. Моє бажання.

Не прибивай. Я зрозумів.



Все зрозумів. Та хочу я пояснень.

Або реакції живої на слова.

Щоб бути краще. Я ж не телепат.

Стараюсь. Та немає знань.



Коротше. Думала я написати в вірші

Все, що приваблює мене в тобі.

Та я не знаю. Я не маю слів.

Тож маєм те, що є. Я кінчив.