Шосте вiдчуття

Автор: Сазонов В.П.


Чудове те вино, що ми п`ємо

І добрий хліб, що в піч для нас сідає,

А та, якій себе віддаємо,

Без насолоди нас не полишає.



Якщо ж узяти, скажімо, зорю

Під сяючими вранці небесами,

Де тиша й спокій, наче у раю,

Робити що з безсмертними віршами?



Ні з`їсти, ані випити ніяк,

За миттю мить минається невпинно.

Заламуємо руки, позаяк

Приречені йти повз, вперед, незмінно.



Так хлопчик, гру покинувши, лежить,

Дівочим зачарований купанням

І відчуває невимовну хіть,

Не знаючи нічого про кохання;



Отак колись ревіла у хвощах,

Від розпачу збентежена й безсила,

Тварюка, що відчула на плечах

Майбутні, неіснуючі ще крила;



Йде вік за віком – так коли ж, Господь? -

Під скальпелем мистецтва та науки

Кричить наш дух, волає наша плоть,

Щоб шосте відчуття родити в муках.







Николай Гумилев



Шестое чувство



Прекрасно в нас влюбленное вино

И добрый хлеб, что в печь для нас садится,

И женщина, которою дано,

Сперва измучившись, нам насладиться.



Но что нам делать с розовой зарей

Над холодеющими небесами,

Где тишина и неземной покой,

Что делать нам с бессмертными стихами?



Ни съесть, ни выпить, ни поцеловать.

Мгновение бежит неудержимо,

И мы ломаем руки, но опять

Осуждены идти всё мимо, мимо.



Как мальчик, игры позабыв свои,

Следит порой за девичьим купаньем

И, ничего не зная о любви,

Все ж мучится таинственным желаньем;



Как некогда в разросшихся хвощах

Ревела от сознания бессилья

Тварь скользкая, почуя на плечах

Еще не появившиеся крылья;



Так век за веком - скоро ли, Господь? -

Под скальпелем природы и искусства

Кричит наш дух, изнемогает плоть,

Рождая орган для шестого чувства.