Зима, обiйми мене за плечi...

Автор: Белякова Светлана Николаевна


Зима, обійми мене за плечі,

приголуб любов'ю довгожданої зустрічі.

Гуляє на просторі старий приятель сніжок,

стеле свій чарівний лужок,

хурделиця жене, в замети намітаючи,

око не відвести феєрія яка.

Коли гасне день, засинає Країна,

кометою летючою дзвенить мрія.

Від себе нікуди не подітися, не сховатися,

перегортаю нездійсненну любові сторінку.

Шепочу, не приховуючи, чого хочу.

Хочу, як кожна з нас, тепла і ласки,

щоб не було це захмарною казкою.

Хочу щастя і дяки,

успіху, заспокоєння.

Хочу Світу в Душі, сім'ї, будинку, на Планеті,

змінити на краще своє світовідчуття.

Хочу благополуччя дітям і онукові,

хочу позбавитися від життєвої нудьги.

Хочу розпрямити руки, як крила,

не страждати від безсилля,

відчувати любові дихання,

вірити Вічності і сподіванням.