Памятi Володимира Висоцького

Автор: Леся Рузевич


ПАМ'ЯТІ

ВОЛОДИМИРА

ВИСОЦЬКОГО



Незвичайний,

Навіть надзвичайний -

і такий земний.

Не святий,

І навіть грішний -

Дорогий до болю.

Що давав ти

Поколінням цілим -

При тобі?

Що даєш новим,

Які ростуть без тебе -

І з тобою?







"Блатнячки" хрипучі...

"Під життя" -

Веселять,смішать

І п'яні сльози витискають.

Бороди,гітари,

Лисики і нари -

Забавляють "стильно"

і минають...





Не гітарою лише,

не "блатом" -

Чим за душі брав?

Мабуть,тим,

Що сам ти душу мав

І був усім нам братом

У тюрмі загальній.

І хрипів,кричав -

Бо зубами рвав

колючий дріт

І голіруч ламав

загати.





У "Країні Дурнів",

Лжі і зла,

У которій -

"гвинтик"

не людина,

Ти кричав,

Що Розум є,Добро,

І Любов,

І справжня Батьківщина.







Дисертацій не писав

закручених -

Найпростішими

словами і акордами

Ти звертався

До затюканих,замучених:

Щоб отямились

І знову стали гордими.







Ти смішив і бавив -

Як дитину казкою:

Не злякати -

"Дюже вумним",

не "возвиситись"...

До "найменших" -

З розумінням,

ніжністю і ласкою...

Вчив дивитись,

відчувати,мислити...







Піднімав ти -

нас,

Тягнув і пхав,

і вабив мрією

До вершин,до Сонця,

Окриляв надією.





Злії чари розганяв -

І прокидалися.

В себе,одне одного,-

вдивлялися.

Не до гіршого -

До кращого вже мріяли.

І що можем стати

кращими -

Вже вірили.







Прометей у светрику,

з гітарою,

Молодий вогонь

Із істиною старою:

Що не варто існувати -

можна ЖИТИ !

Не терпіти зло -

Добро любити.





Ці вічні істини,

"Затерті і банальні"...

Їх Прометеї

вічні

геніальні....





24.01.2001 р.