л та

Автор: Виктор Худаков 4


Я не можу літа рахувати,

Ні свої, а тим більше, твої,

Але вірю, що будуть співати,

Навіть взимку, пісні соловї.

Хай роки, золоті, вже осінні,

Вже немає, для них вороття,

Якщо знайдемо порозуміння,

Разом підемо, у майбуття.



Неможливо минуле забути,

Пам'ять міцно тримає обох,

Але радість в житті мусить бути,

Нас не може покинути Бог.

Дні, для нас, вірю, ще не останні,

Будуть ночі п’янкі і палкі,

Порятунок знайдемо, в коханні,

Ми забудемо зради гіркі.



Зради, ті відбулись не з тобою,

Я була молода і дурна,

А тепер повінчалась з любовю,

Хоч на скроні лягла сивина.

Залишилось покірною бути,

До серденька тебе притулю,

Ой, як солодко, солодко чути,

Я, тебе моє сонце люблю.