Ти знов притихла

Автор: Михаил Данихленко


Ти знов притихла у полоні,

І ніби, знову ждеш своєї ти весни.

Він зігрівав зимою ті долоні -

Ти знову на яву дивилась сни.



Ти уявляла, те чого не може бути,

Ти сердилась на нього та на долю,

І ніби все у тебе було добре,

Та серце, інколи так плакало від болю.



Воно так часто мріяло ночами,

Воно так ждало знов тієї миті.

І ніби часу вже пройшло не мало,

І ніби ти одна на цьому світі.



І може, це тільки початок,

Тобі ж тієї казки не забути!

На що ще здатна твоя доля?

А може, все ще тільки має бути?