Серце-човен

Автор: Артур Грей Эсквайр


«Якщо вигадка – синява,

Що стане з невинністю, з дивом?

Що з серцем, що з серцем стане…»

(Федеріко Ґарсія Лорка)



Серце-човен

У цій синяві вигадок,

У світі цьому розстріляному,

Де не лишається місця для дива –

Лише для смерті жебрачки (киньте їй

До капелюха шеляга, а в торбу спогади –

Єдине, що в нас лишилося-не-згубилося –

Для смерті - монашки монастиря Зневіри

Лише для неї біловбраної,

Світу-тлуму,

Де навіть надію і ту вкрадено,

Де навіть надію – страждання останнє,

Вкрадено, розділено й пошматовано,

Куди пливеш серце?

Човнику мій дірявий

(Від куль залізних три,

Від уламків зими – чотири),

Човнику.

Напинаю над ним

Вітрило майбутнього – бо що ж іще,

Бо кудлате воно – псом білим,

Псом-привидом

Над морем отої синяви – вигадки,

Одіссеєм чи то Гераклітом:

Бо все пливе – навіть вигадка.

І все вітри, тільки дому –

Нема.

Потонеш колись човнику,

Коли пітьма, і море як ніч, а не синява,

Потонеш в безодні

А дому… А дому нема.