Блискавицi серця lxviii, хмiльна

Автор: Юрий Лазирко


1.

запити й гуляти

і так до загину

як тінь просихати

дивитись дитинно

на відчаю стоси

палаючі ридма

отих що ще просять

близьких серцю й рідних



2.

вони вигасають

як біль від морфіну

є світло й немає

зола і руїна

є пляшка порожня

труна та без трунку

яка ж ти безбожна

загладо-ласунко

людину з’їдаєш

по вгорленій чарці

і дно наступає

мов попіл в цигарці



3.

і що там печінка

притулок цирозу

що діти що жінка

що плавлений розум

залив шлунок хмелем

забив душу матом

язик біса меле

той пнеться проклятий

у нерви в кишеню

у очі-вітрини

і змієм зеленим

спадає на спину

кипить на обличчі

ікони ковтає

до янгола сиче

і той відлітає



4.

хрести та ікони

на звалищі шалу

де гнізда драконів

та ясності мало

скарби там скорботи

і місячне сяйво

спливає болотом

в якому все зайве

в якому зникає

надія на видих

і сонце лякає

мов кров’ю корида

і небо крізь морок

не в силах дивитись

як пагони горя

по шиї йдуть витись



5.

заповнюю чарку

і бійтеся чакри

душі закамарки

запудрені баки

усе вимітаю

мітла – оковита

і світ відлітає

і хочеться вити

чи дряпати нервом

по шклу чи по стінах

і кликати стервом

людей і країну

кулак б’ється в груди

мов птаха у вікна

і хочеться чуда

та хто зараз пікне

навколо колує

з володарем хмелю

пітьмі алілуя

і прикрощів челядь





6.

є де притулитись

немає притулку

та снам не приснитись

бо в черепі гулко

бо мить витікає

безроздумно біла

а тиша втікає

мов небо розділи

непрошені зграї

вороння крикливе

і я забуваюсь

як в промені злива

і я набуваюсь

мов зброя боями

і я оживаю

лопатою в ямі



7.

дивися-мирися

хай світ цей гойдає

підвалини ниці

верхів’я Синаю

неслухані цноти

несповнені мрії

зелені банкноти

думки гречкосіїв

хребти ненагнуті

серця нерозбиті

розвалини люті

і сміху пролитість

дивися-мирися

бо кожної миті

як світ відмолився

то ласкою витік



8.

у всьому є задум

не Божий то власний

війни канонада

і відчаю ясність

я світло вдихаю

нічим не прикрите

і знову вмираю

щоб ще раз ожити

і крила підняти

опущені вітром

себе покарати

жеврінням нехитрим

себе відспівати

і тінню згоріти

така Божа плата

такі шляхом квіти



9.

впадаю у прірву

у вирву у яму

то ж спокій і мир вам

о дзвони у храмі

мої милостиві

настукання в душу

впадаю красиво

впадаю бо мушу

і промінь зустріне

мене на тім боці

рояться там тіні

при кожному кроці

і ходить з косою

в ченця балахоні

ота що загоїть

мінливе безсоння

ота що зупинить

потоки в судинах

і серцем застигне

чи вб’ється мов клином

між світлом і світом

наповненим болем

і зможе пробити

дорогу в ніколи



24 Лютого, 2017