Велике прання

Автор: Ганна Осадко


- Першого дня Вона розділяє цей світ за кольорами:

біле - до білого, до чорного – чорне, і (за потреби)

всіх барвистих – окремо. Це Заповіт Великої Мами, -

так до неї_малої колись говорив ребе.



- Другого дня Вона ділить (просте-делікатне) на касти –

Вибирає режим, згідно карми чи міри забруднення, пані Бог –

І талує всередину. Це доля. Цього неможливо відкласти.

А на третій - вмикає пральну небесну машину «Bosh».



- А це страшно? - питає вона_мала у мудрого ребе. –

Отак, на всіх обертах, отак, утрачаючи голову, навмання?

То доганяти його у натовпі, то тікати, відштовхуючи від себе,

Як не згубити свою половинку в тому глумі прання?



Коли кидає на поворотах, коли доля в окропі тебе купає?

- Тоді саме час, аби ставати досконалими, ніби пані Бог –

Це «Любов» називається, - каже ребе. - Інколи це порівнюють з раєм.

Так воно й виглядає, урешті. Кругла, як сонце, любов. Удвох



Тоді вони сяють. Сяють зсередини, у них німби на усе тіло!

Вони крутяться у барабані. І їм по тамтаму увесь світ.

Тоді вже не має значення – кольорове, чорне чи біле.

Тоді центрифуга навіть не діє. Просто життя-політ.



- А що потім? – запитує вона заворожено. – Як їм уникнути стоку?

Хто зберігатиме їхнє сяйво довіку? Хто їхні сльози витре?

- А потім вони розлюблюють – як відходять щодень на півкроку,

і між ними все менше слів і все більше повітря… -





каже ребе. – Та доки триває велике прання, вони будуть шукати

один одного, визирати у натовпі, навіть вночі, навіть зимою:

діти одного шкарпетково-панчішного комбінату,

діти, що питають навпомацки : «Ти ще зі мною?»



… Одинокі й розгублені, ліві та праві, темні та кольорові -

Доки крутиться барабан-планета, доки родяться їхні діти,

Дай їм, пані Боже,чистого серця і сонячної любові,

А на виході з пралки -

один одного не загубити.