Шекспiр. Сонет 2

Автор: Геннадий Дегтярёв


Колись покриють і твоє чоло

глибокими слідами сорок зим…

Побачать всі, що наче й не було

краси твоєї… Що покажеш всім?

Лахміття, рештки юної краси

на дні давно відцвілих вже очей?

Є сумнів, що, як прийдуть ті часи,

звернутись вийде якось до людей,

сказавши їм: «Всі діти ці — мої…

Моя минула юність в них живе

і щастя, що я маю, — в цій сім'ї,

коріння — в ній, міцне та вікове…

Дарую дітям я свою любов,

вони ж бо я, моя в них плоть та кров…»