Була людина

Автор: Ольга Гала


Була людина – й ось її немає,

А що лишила – скаже тільки час!

Можливо, через роки, й не згадаєм,

Що, все ж, була й ходила поміж нас.



Можливо, заросте її могила

Травою і духмяним полином,

І заспіває вітер, щоб спочила

Душа самотня. Знову за вікном,



Враз, розіллються весняні потоки,

І світ вдягнеться в зелень. Час іде,

Летить, біжить, лишає тільки кроки –

І тільки сад... Щороку сад цвіте!



Було життя. А що тепер – хто знає?

Живеш, кохаєш, мрієш, потім – все!

І хто з нас знає шлях до того раю? –

Та молимось... А чи воно спасе?!



Була людина. Плакала, сміялась...

А потім мить – і все, і вічна тьма.

Було життя – та раптом обірвалось!

Була людина. Все! Тепер нема!