Поема Христа-Сонця

Автор: Игорь Степанович Шевчук


Сонце! – і сходить –

і спати несила...

Струсніть з двох століть сон цей!

Безкінечно легко терти

«наукове» мило!

Безкінечно трудно – омитись –

і спалахнути –

щоб стати сонцем!!

Й щоб встати – сонцем!!!



Зразу ж

радісному духу –

мільйон наукоманних навпроти!

Сірі і скорбні: углєбоша в категорії

і претензії...

Безкінечно легка їхня,

схилена,

не божа робота...

Трудна справжня поезія!

Небесна Поезія...



Радість в Сонці-Христі! і – сила...

Зітріть з двох століть і сон

цей!

Подивіться: який в чуді світ красивий!!

Яка повнота радості – носить

в небі Сонце!

світлом правди –

рухать з небес всю милість!!..



Трудно мені будити 6-мільярдну

адамолюдину...

Слава Радості! що вибухає

зорею з грудей

як з віконця!

Їй всеодно де: в ранкові,

в дитинці...

в Іоанових – що спахнуть на Небі

сонцями святими...



Тут – закриють попелом сонце,

аби не бачило сонце! –

як це, в залізі, загине!!..



Слава Радості! вічна –

вона є вічно

в людині!

спасенній в Христі – Людині!!!

Нема радости – то загинути...



Ісуса Любов – Життя

всім життям!..

Чого ж не хочуть,

як я нині Христу, –

служкою дрібним?

Чого в столах, завжди продажних,

«хотят»?

Грошей, влади, бандитоверлібру,

менталу побільшого калібру,

чаду комфорту, всього – де істини нема...

і Богу тому це все – непотрібно...



Сонце! – і сходить –

і спати несила...

Струсніть двохсотлітній сон цей!

Безконечно легко терти «наукове» мило!

Трудна справжня небесна поезія!..



Jмитись – і спахнути!!

і стати сонцем!!

І – встати з Сонцем!

Стрункість! – мов гімнаст

відчути в у с ь о м у !

Листя теплинь від сонця почує...

як то долоні йому поцілує...

а Ти кого, як мене, поцілуєш –

як йому це позабути?

як листю сонце й забути...

Так починають Тепло й Світло чути,

і повертають додому...



Додому!!

Небу прийдеться, мабуть, підтянутись!

Чую із Тебе й до Тебе!

Ісус милий – більший за небо!

Ісус любий – вищий за Небо!



Був я струнким,

був хтось струнким –

до скаженості...

Єсть це тепло по спокуті...

Обережені ми від навіженості.



Небу прийдеться у чомусь, мабуть,

підтянутись!

Такий Ісус! – подасть,

сходь і світи, і світись!

дай більше Слово! –

для інших –

відчути!!..

Все дасть Ісус! бо Він любить нас...

дасть це –

нехай неймовірно –

почути...



Бачив: в чеських лісах

хмурі-хмурі

полишені замки...

цегляні у зеленім

спохмурені замки!

Як би поети

від світу відлинули...

і ні сліду!



як би спинились екзамени!

як для світу –

всі сліди їхні згинули...



Добре, Йсусе, Ти встиг –

та й пізнав мене!

Все може Ісус!

де глибини

сердечні

розпочав Він екзамени.



19.03.2008, після причастя