Опять 25

Автор: Валерий Цыбуленко


Коли козацтво в Києві повстало,

їм хтось платив за кожний бунтодень

(не знати вже, багато це чи мало)

жебрацький пай - чотириста гривЕнь...

Пейсатий отаман "просивсь на кулю"

і артистично лоба наставляв.

Як прапор, у візку жовтіла Юля,

не знаючи - від прибуткових справ,

тим більше, від розподілу портфелів

усунули її "рятівники"

(в минулому - куми, свати, братки),

помічені колись ножем моеля...



...сидить Іван у роздумах сьогодні:

"Я, мабуть біля шин скакав дарма,

і не тому, що у небесній сотні

картавих - ноль, а титульних - катьма!

Життя похуєвішало нещадно:

Донецьк і Київ нині - вороги.

Причина? Гірники задля нащадків

не хочуть лізти у чиїсь борги.

Тому - війна! Патріотичні гасла

применшують в серцях чужі жалі...

А Ненька? Вчора в світі задніх пасла.

І завтра буде... Кляті москалі!

Вони завжди у наших бідах винні,

бо заздрять незалежній Україні!

Від кого? То є тайна недосяжна.

Військова. Допуск мають лиш відважні"...