А дощ шуршить по пiдвiконню... Миклош Форма

Автор: Светлана Груздева


http://www.stihi.ru/2017/05/01/8946





Оригінал:





А дощ шуршить по підвіконню, немов старесенька платівка,

В якої пісня закінчилась, в якої закінчився час.

У мить дощу так особливо бажає затишку домівка,

Яка завжди на нас чекає і завжди обігріє нас.



Життя – це відстань між дощами, між травами і між квітками.

Колись, в дитинстві, – ціла вічність, а потім, з часом, – день і крок.

А квіти і дощі у трави злітають разом пелюстками.

І пелюстки у дощ на травах блищать, мов родички зірок.



А дощ нагадує весною, що в світі ще існує осінь.

Дощ – добре, набагато краще, ніж світлість зимових ознак...

І дощ не плаче, він – як люди – лише тепла і сонця просить.

Він, як життя стара платівка, все не зупиниться ніяк...





Переклад з української Світлани Груздєвої:





А дождь, шуршащий по карнизу пластинкой старой, так уютен…

В пластинке оборвалась песня, и время выстудило час.

В плену дождя так неизменно желает тишины приют наш,

Что, как всегда, и ожидает, и рад согреть собою нас.



Жизнь – расстоянье меж дождями, меж травами и меж цветами.

Когда-то в детстве это – вечность, а позже – день на шаг прирос.

Цветы же и дожди на травы слетают вместе лепестками,

И эти лепестки на травах блестят, как варианты звёзд.



Напоминает дождь весною, что в мире существует осень

Дождь – это славно, много лучше, чем зимний призрачный маяк…

И дождь не плачет и, как люди, тепла и солнца только просит.

Он – жизни старая пластинка – не остановится никак…





Аватар Автора оригинала